У ВІНОЧОК ФРАНКОВОЇ СЛАВИ

Іванові Франку !

Не кожен поет – філософ,

Не кожен філософ – поет.

Та замкнуте вічне коло,

Наче орбіта планет:

І вирватись неможливо,

Лишитися – значить смерть.

Відбилося в дзеркалі криво

Нитка життя, мов дерть.

А ти був таким Мойсеєм,

Що люд за собою вів,

І страждучим Прометеєм

За вічний вогонь згорів.

Не кожен поет – філософ.

Вся мудрість твоя – роки!

Життя твоє – загадка й досі!

Талант твій – живе на віки !

                                          Кривун Наталія Богданівна,

                                 вчитель української мови та літератури

                                Ясенської ЗОШ І-ІІІ ст.

Спогади

Скільки років пройшло,

Пропливло, проминуло.

Скільки всього змінилось.

Та у серці моїм білим птахом лишились

 Прометея слова. Всіх зусиль він доклав,

Щоб наша мова процвітала,

Щоб світ її запам’ятав,

І Україна щоб пишалась.

Ми будемо його пам’ятати,

В час нелегкий на краще змін.

Він для всіх є ясним Прометеєм.

Наш йому щиросердний уклін.

                         Рараговська Діана,

                         учениця 6-А класу

                        Ясенської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Ти вистояв, коли всі впали,
Злетів у небо вільним птахом.
Й кайдани, що тебе тримали,
Вже не були пекельним жахом.

Ти йшов, коли усі стояли,
В руках тримав не меч, а слово.
Думки тебе обороняли,
Сильніш за найміцнішу зброю.

Титан вкраїнського народу,
Борець за наше рідне слово.
Я дякую тобі сьогодні,
Що знаю солов'їну мову.

Тобі вклоняються народи,
Весь світ читає твої вірші.
Ти вірив в щастя і свободу,
І знав, що нас чекає більше...

                         Дана Патрійчук,

                         учениця 11 класу 

                        Цінівської ЗОШ І-ІІІ ст.

 Акровірші

Коли земля тремтіла,

А небо лило сльози,

Мовчала Україна,

Екран умить погас…

Нове життя зацвіло

Як в кузні при дорозі

Рішуче своїм словом він розбудив всіх нас.

І знову час війни,

Війни, що всіх тривожить.

А завтра буде кров

На землях молодих.

Фатальний час прийшов.

Розхристані і вбогі…

Але твій голос знов

Нащадків розбудив.

Коли ти з нами будеш,

Оту війну забудем. 

                      Підготувала
                      вчитель української мови і літератури
                     Грабівської ЗОШ І-ІІ ст.

                    Меленевич Тетяна Василівна

Франкова доля

Франкова доле, непроста, терниста,

Ти гартувала дух Каменяра.

Душа незаплямована і чиста

Плекала зерна правди і добра.

Ти не вела дорогами легкими

Просте хлоп’я з карпатського села.

Його думки впліталися у рими

І велич духу кріпнула, росла.

Коли топтали честь і справедливість,

Поета завше кликала у бій.

І тихі дні, привітні і щасливі,

Не раз йому захмарились в журбі.

Та, попри все, той дух революційний

Міцнів і гартувався, як метал!

Там, де киплять в огні запеклі війни,

Поет зі словом вийде на загал.

Хай буде небезпечною арена,

Та вклякне зло від розчерку пера!

Франкова доле, будь благословенна,

Ти привела у світ Каменяра!
                             Наталія Василівна Данилюк,
                             учитель української мови і літератури
                             Перегінської ЗОШ І-ІІІ ст. №1

                                            

Есе

Схвильовано стоїмо перед тобою, Іване...Ти низько схилив голову і тривожно мовчиш. Знаємо, знаємо, що криється в твоєму мовчанні. Туга, біль, печаль...

Серце твоє плаче кров'ю, бо не послухав народ твого віщого слова, твого заклику, твого прохання.

Десь там тихо тужить осиротіла мати, квилить чайкою вдова над малими дітьми. Не цвіте під вікнами мальва, не щебече в лузі соловейко. Чорний ворон жалібно скиглить над полями, облитими кров'ю. Темні хмари пеленою закривають небо України.

А вона - наша ненька, наша Вітчизна... Могутня, незалежна, неподільна. І водночас окрадена, в сльозах, обшарпана.

Нам соромно. Іване, бо ми своєю бездіяльністю довели державу до занепаду. Ми втратили свій дух, свою волю, свої мрії... Ми просто заснули, забувши про ту зброю, яка привела б нас до мети.

Та наш час настав! Ми клянемось тобі, Іване, що знайдемо ті молоти, які ти нам заповідав. Ми важкою працею здобудемо омріяну долю! Ми розіб'ємо скелю, яка закриває нам шлях у світле майбутнє. І «ні жар, ні холод не спинять нас», бо веде нас вперед твоє величне слово.

Доля ковальська така нелегка і терниста.

Знає коваль, що народу він щастя кує.

Мусить душа його бути прозора і чиста -

Все, що в ній є, він народу свому віддає.

Молот важкий у руках його сильних і дужих,

В серці вогонь, що розпалює сотні вогнів.

В спеку червневу і навіть в грудневую стужу

Той бо вогонь грів наш дух і горів, і горів.

Камінь ламать і скалу крем'яную рубати

Вчив він людей, бо лиш в праці скарбниця життя.

Слово його мусить кожен із нас пам'ятати,

Ми ж бо забули, й на серці тягар каяття...

Мовчки чоло похилив наш Франко на портреті.

Погляд сховав, бо так серце у грудях болить.

Що ж це таке відбувається в нас на планеті?!

Меленевич Тетяна Василівна,

учитель української мови і літератури 

Грабівської ЗОШ І-ІІ ст.

«...Непоборимий син землі,

Що, хоч повалений,оп’ять міцний і славний,

Вставав у боротьбі...»

(до 160-річчя від Дня народження Івана Яковича Франка)

Серед гуркоту канонад, крику розпачу і тріскоту розбитих доль ми ще здатні почути відгомін його палких слів, що вдихають у кожного дух непокори та сміливості…. Серед безнадійної темряви реальності ще спливає його образ,  і від добрих блакитних очей іскрами розлітається світло надії….А у хвилини розпачу і зневіри ми ще здатні на мить відчути на своєму плечі його покровительську руку, яка знімає біль і наповнює душу вірою в майбутнє.
Минуло 160 років від його приходу в цей світ, від моменту, коли маленьке серденько почало битись в унісон з серцем народу, коли в Україні народилась ще одна надія і засяяла посмішками на обличчях українців. Засяяла, та не згасла безслідно, а запалила в мільйонах душ віру, силу і любов до України; згоряючи, подарувала нам тепло, розколола темряву відчаю на мільйони друзків, заповнюючи її тільки чистим світлом. Цього року ми святкуємо 160-річчя від народження Івана Франка.

Іван Франко ввірвався в моє життя ще коли я була дитиною. Він лагідно посміхнувся до мене зі сторінок книг, тихо заговорив зі мною рядками своїх творів та навіки зачарував моє серце. Колись я часто задумувалась над тим, яке було дитинство у людей, що своїми безсмертними казками, повістями та оповіданнями творили моє; як їм вдавалось у дорослому віці так добре розуміти малюків та дарувати їй саме те, що потрібно. Коли мої роздуми ринули в дитинство Франка, переді мною повставав могутньою стіною ліс, який дихав хвоєю та ягідниками; на узлісся срібним струмочком вибігала чиста річечка; у долині сором’язливо ховалась вшита китицями з житньої соломи хата; старезний дуб виринав на пагорбі та розкидав свої кучеряві віти, а поруч з ним повставала кузня – та таємнича місцина, яка мене цікавила найбільше. Саме поруч з нею я завжди уявляла маленького кучерявого хлопчину з рудуватим волоссям. Дитина заглядала до кузні, у її допитливих блакитних очах відбивались іскри від вогню та широкоплеча татова постать. Ті іскри западали в саму душу майбутнього письменника, щоб згодом розлитись полум’ям поетичного вогню в його легендарних «Каменярах», «Вічному революціонері» та інших творах. Саме в кузні плавився характер і світобачення маленького Івана. Та раптом вогонь погас...Сусіди перестали сходитись до кузні, а в серці малого відкрилась невиліковна рана: не стало батька, а згодом і матері. Я не розуміла, як людина, що пережила такі втрати в дитинстві, могла писати чисті, добрі твори. Та він міг! Він переборов всю чорноту, в яку кидало його життя. Той вогонь, що запалав у його душі ще в кузні, умить переміг темряву. Саме за це я полюбила Франка.

З часом мене почали цікавити інші речі: як склалось доросле життя того кучерявого рудого хлопчика з допитливими блакитними очима. Відповіддю на це запитання для мене були шкільні підручники та біографія  Івана Франка, що покоїлись на полицях  бібліотеки  мого дідуся. Хлопчик у моїй уяві ріс, мужнів, випурхував молодим генієм з Дрогобицької гімназії, щоб підкорити Львівський університет, зачарував всіх своїм винятковим розумом та феноменальною пам’яттю і, сповнений надій та сподівань, сміливо дивився в очі майбутньому. А тоді сувора реальність вилітала назустріч молодому талантові і перед моїми очима безжально ламала його долю: забирала коханих жінок, змушувала покинути університет, вкидала до холодної в’язниці, впивалась у серце Івана, руйнувала його кар’єру, а зрештою, забрала і здоров’я, прирікши письменника на важкі муки та самотність.  Я тихо завмирала перед таким видовищем, хоч всередині все переверталось від почуття несправедливості: чому хтось не робить нічого путнього і живе щасливо, а той, хто стільки всього встиг принести в цей світ за своє життя, хто без зупину трудився, мусить ось так страждати! У думках зринала відповідь: за працю його винагороджено вдячністю народу.

Нехай серце Івана Франка вже давно перестало битись, його твори, праці, поезія, пам'ять про його активну політичну діяльність усе ще живуть . Живуть і дарують силу та  віру в світле майбутнє України навіть після смерті автора. Його предки з гордістю повідомляють іншим, що вони нащадки того самого Івана Франка. Його ім’я знає кожна дитина, з його творіннями знайомий кожен дорослий. На його честь названі вулиці, площі різних країн світу та навіть астероїд і пасажирський лайнер, його ім’я носить місто Івано-Франківськ та Львівський університет, у багатьох куточках світу стоять йому пам’ятники.  Його твори читають, над ними плачуть і сміються, ними захоплюються.

Нехай з коханими жінками стосунки в Івана Франка не складались, проте поруч з ним була вірна і віддана дружина, яка подарувала йому четверо чудових дітей. Нехай йому не вдалось отримати  місце викладача в Львівському університеті, про яке він так мріяв, але за його невтомну працю Івана номінували на Нобелівську премію. Нехай письменникові не завжди було що їсти, він зміг наситити дух інших своїм словом. Нехай помирав він у самотності, тепер його люблять і поважають мільйони українців. І зараз моє серце, серце звичайної дівчини, переповнюється щирою любов’ю до нього, вдячністю за його працю і пошаною за мужність у боротьбі з нелегкою долею, а це вже не абищо.

Хованець Євгенія,

учениця 10-А класу

 Перегінської ЗОШ І-ІІІ ст.№1